[ home / recent / all ] [ b / dis / pol ] [ a / c / e / lgbt / mu / p / v ] [ rss / tor / i2p / meta / about ]

/b/ - Базгранина

Name
Email
Subject
Comment
File
Embed
Password (For file deletion.)
[Return] [Go to bottom] [Catalog]


File: G3odqFwXcAAz67S.jpeg (141.05 KB, 816x1456) ImgOps

G3odqFwXcAAz67S.jpeg (141.05 KB, 816x1456)

 No.14819

Я, розповім тобі історію про те як я 28 травня 2006-го року співав шизофренічний реп з матюками. І мене забрали на виправні роботи літні на 3 місяці. Перекидав мішки з коробками маленькими, пихтів, сперечався з дядьками-алкашами. Бо то кончені алкаші були, а мені всього 10 років було тоді у 2006. А потім у 2008 році на мене завели уголовну справу за те що я гуляв на заброшці і мене піймав за руку охоронець "термінатор". Отака штука вот. В кінці 2008-го року в 2009-му та в 2010-му році приятелі зіпсувалися і почали бухати алкашку, курити сигарети та кидати насвай під губу, деякі у кого трошки гроші в було ще й кололися і спали за гаражами і смоктати один одному хуй і лизали малолітню наркоманську базу прокурену пизду потворну і жирну. Бо вони "позналі суть чьоткой жизні". Це тому-що вони сповідували Традиційні Цінності і планували заводити тут сім'ю. Деякі у 2012-му році у 16 років вже завели сім'ю і ячєйку-хуєйку. І ці бидлани вірили у Бога. Бо Бог це зайка, лужайка і таке інше. І при всьому цьому вони не поїхали за кордон. Жоден з них не виїхав за кордон. І залишились тут та записались у воєнкомат та в ТЦК СП. А жирухи потворні після народження піздюка стали ще більш потворними і жирнючими алкашихами смердючими гепатитними. Усі сидять в ТікТоках з фільтрами і підсвітками, які вони круті. І дивляться рускіє скетчі смішнявки. За кордон виїхав самий цвіт а мене як неблагополучного фінансово і у скрутному становищі залишили з цими бидляками. Я нещасно живу. Нещасливо. Втік би за кордон та LE MAMAN не дозволяє, бо хто ж буде доглядати майно батьківське на якому записані усі докумєнти бо ні на кого хату залишить буде, а квартиранти це зброд буде, який усе засере. І що треба вже врешті решт осідати тут і планувати під бомбами і снарядами створювати ячєйку-хуєйку общєства та жрати гівно! Але краще вже в соло дожити ті бомби і ракети та зловити їбалом какед в суп. Бо життя вже немає. Один СПІД, гепатит та гнійникові виразки з онкологічними пухлинами і гівном та муками. Ну а що зараз? Зараз треба готуватися спать і окукліватся, бо краще ніколи не буде тут навіть через 75 років.

 No.14864

File: 00071-3486921544_u18chan.png (3.59 MB, 2128x1488) ImgOps

00071-3486921544_u18chan.png (3.59 MB, 2128x1488)
Расскажу о том как я лишился анальной девственности.

Дело было в деревне, где мне довелось довольно долго гостить. Туалет там, естественно, был на улице и оснащён он был передовой системой типа сортир. Такой сортир был у каждого дома, но ещё в деревне был и общественный, чтобы можно было справить нужду, же забегая ни к кому. Обычный, вокзального типа сортир с одной лампочкой и двумя очками.

Началось все с того, что ударили особо сильные для моего изнеженного городского тельца морозы. Градусов этак в тридцать. И держались они более недели.

Так вот, лез я через сугробы и вдруг захотел посрать. Причём сильно так: сказывались съеденные накануне пирожки, присланные по почте. Я попытался было осторожно стравить газ, чтобы уменьшить давление на главный клапан, но в итоге чуть не серанул в штаны. Отложить говногеддон не удалось, даже наоборот: я его ускорил.

Времени у меня оставалось только на что-то одно: либо рискнуть и побежать к ближайшему дому с просьбой посрать, либо рвануть изо всех сил к общественному толчку и облегчаться там.

Уличный сортир я не любил, ибо там не было бумаги, было грязно и там можно было наткнуться на срущего деревенского альфу, который с удовольствием макнул бы городского сыча в свеженькое говно. Но я подумал, что переться через всю деревню с полными штанами жидкого вонючего поноса мне все же хочется ещё меньше.

Вбежав в сортир, я судорожно начал снимать с себя тулуп, ибо умение срать, не снимая свитер я волей неволей освоил на таком-то уровне, но срать, не снимая тулупа я ещё не умел. Тем временем, армия гондора-говнолдора пошла на приступ моих чёрных врат, вынуждая меня полностью сосредоточиться на сдерживании их массированного удара. И тогда я совершил страшную ошибку: я потерял бдительность.

В тёплое время года какашки местных жителей просто падали в трехметровую яму под сортиром и благополучно растекались внизу вместо со своими товарками. Зимой же, во время холодов, покаки двухметровых тугосерь попросту не успевали это сделать и замерзали чуть ли не на лету, образуя твёрдый говняной сталагмит.

Именно на такой я и насадился своим совсем недавно невинным очком, подскользнувшись на луже замерзшей мочи. Что было дальше, можно догадаться самостоятельно: я обосрался, не слезая с позорного ледяного говняного-столба.

В эту же секунду я услышал скрип шагов и в толчок зашёл местный автомеханик Николай. Увидев его, я сделал нейтральное лицо, тщетно пытаясь вытереть слёзы с заплаканного ебала. Это было непросто, потому что мои трясущиеся ноги продолжали разъезжаться, в результате чего жопа все глубже насаживалась на шест. В какой-то момент я чуть не потерял сознание, поэтому не помню, что именно говорил Николай, вроде бы что-то вроде "Ну что, Саня, нормально срется?", но я не уверен. Он ещё немного побалагурил, потом поссал и, с трудом запихнув в штаны свой елдак, съебал в закат наконец-то.

К этому моменту мои ноги ослабли настолько, что я уже не мог подняться из орлиной позы и мне пришлось сначала перекатиться на четвереньки, и только потом кое-как встать. С трудом поднявшись, я накинул на себя тулуп и, еле переставляя ноги, поплелся домой, даже не подтерев всю оскверннёную жопу.

Больше я в деревню не ездил, но моя тётка говорит, что там до сих пор рассказывают про Окровавленный Столб Говна, после чего ехидно косится на меня.

 No.14865

Фурріпідарелла, уході!



[Return] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]
[ home / recent / all ] [ b / dis / pol ] [ a / c / e / lgbt / mu / p / v ] [ rss / tor / i2p / meta / about ]