>>13935Чисто для ясності:
>Як захисний механізм психіки проєкція дозволяє людині вважати власні неприпустимі чи неприйнятні почуття, бажання, мотиви, ідеї тощо чужими і, як наслідок, не відчувати за них відповідальність. Коли щось засуджується в інших, часто саме це людина не приймає в собі самій, але не може визнати цього, не хоче зрозуміти того, що ці ж самі якості властиві і їй також.>Негативним наслідком такого захисту є бажання виправити зовнішній об'єкт, на який спроєктовано щось негативне, або взагалі позбутись його, щоб таким чином позбутись почуттів, які викликає цей об'єкт. Між іншим, зовнішній об'єкт може не мати нічого спільного з тим, що на нього спроєктовано. Спробую конкретикою з наочними прикладами, бо явно вигляда що трудно тобі дається. Одне з останніх твоїх тверджень:
>ти рвешся від ПєлєвінаМною, чи тобою висловлене? В незалежності від попередньо сказаного, характеристика "рвешся" для моїх іронічних простирадл… боюсь, надміру далека від реальності (див. нижче) навіть в якості художньої гіперболи. Так ось, це мої, чи твої проекції? Яке для них є підґрунтя окрім твого куцого фантазійно-епізодичного досвіду в рамках кількох повідомлень? То природньо, що ти вкотре витісняєш та втікаєш від свого занепокоєння на рахунок частих проекцій, та чи є сенс?
Ну чи оці, за задумом, дерогативно-принизливі:
>як сучка-нитакуся, якій популярність тисне й заважає насолоджуватисяПорівняй з моїми словами
>Заїжжено, втомлює швидко.Ну чи знайди приниження того вашого групового ідола у інших моїх повідомленнях.
Ех, чоловічку, не хотілось би мені знати, який стид ти там з себе витісняєш і якою сучкою тобі так стидно виявитись – не цікавить, ба навіть пілєвєнг з буддістами писали, шо "оценочниє суждєнія – єто очєнь плохо". Однак стиду рекомендую позбавитись, серед оточення ше й не таких дибілів знайдеш. Тож продовжу:
>Ти головне не трясися так.>Причина підриву? …це, як здогадуюсь, комісив та непрямий директив, базований на глибокому розумінні ситуації та ретельному спостереженні фантомів в уяві мовця (твоїй). Тож, дозволю собі проіронізувати з фатично-риторичним "а ці тряска та підриви, вони зараз з нами, ITT?“
Ось ці, до прикладу:
>Ні, просто послідовний. >Вперше зустрів людину з системним мисленням?… еталонна, декларативна самоатрибуція та самоідентифікація до бажаної (ціннісної/референтної) групи в умовах, коли декларовані схильності можна було б продемонструвати наочно в рамках якості своїх, нажаль куцих, повідомлень. Також один з захисних механізмів. В плані мовленнєвих актів, не виключено, що подібні атрибуції можуть містити іллокуцію (заклик) до посилення послідовності та когерентності співбесідником в умовах невизначеності, складності, важкості, чи нерозуміння ситуації/прочитаного стороною висловлювання.
Ну а от дана сентенція:
>напускати крінжової несерйозності за допомогою неприродного суржика…надіюсь, просто непорозуміння, відраза до авторського стилю/манери мовлення з претензію на знання/володіння деяким "природним суржиком" (можливо, навіть "літературним" чи інак легітимізованими/авторитетними для сторони висловлювача, особами) та бажанням заштурхати співбесідника у зручні для себе комунікативні рамки. Гіпотетично, крім гострої потреби авторитету та валідації, часто може свідчити про брак сильної/батьківської фігури в дитинстві та необхідність у ідентифікації з ситуативно-сильною чи "правильною" соціальною групою та відповідною атрибутикою.
>Одним словом - додік.Оця атрибуція – чисто витіснення з ізоляцією та девалідизацією (задумувався колись, чому саме в такому порядку?), майже регрес, як ото в дітей з браком батьківської опіки та виховання, котрі в садочку прагнуть викрикнути останніми "ти дурак!" та хутчіш втекти від стрессора. Загалом, подібні реакції в цілком достатньій мірі характеризують рівень розвитку їх мовців та доцільність продовження комунікації.
Ну й повертаючись до найближчого повідомлення,
>Називати когось фагом … через те, що той позитивно оцінює якість цьогоТа ні, тридцятивосьмирічна дитино, зовсім не через це. Хоть обмазуйся собі тим алєгічом натощак. А через брак контр-аргументів, безапеляційність та необґрунтованість власної позиції та "позитивного оцінювання" (котре граничить з войовничим прозелітизмом/"хом'ячкізмом"), ницу позицію в комунікації, слабку обізнаність, напускне самозвеличення та різку реакцію, котра співпала в часі з атрибуцією мною поціновувачів сабжа в якості хом'яків en masse, одним з котрих ти заінтродукуватись. Тому, прошу вибачення за упереджене узагальнення. Адже ти зовсім не такий, ти – унікальний, послідовний системномислячий гомінід, котрий позитивно оцінює якість творчості Пелевин В.О., не є фагом, та в жодному разі не належить до сірої низькопробної маси більшості інших його поціновувачів. От тобі і валідація та катарсис. Можеш ті слова роздрукувати і в рамочку почепити на випадок, коли поплакати захочеться.
І ось, ти стверджуєш, що тобі цілісіньких 38 рочків. Ех, халепонька… співчувати – маніпулятивно, й хоч сумно то дізнатись, адже вважай, добру таку частину життє протумкав, а чогось корисного, чи бодай якісних лулзів від тебе хуй діжидешся…