/dis/ - Дискусії

Чи було у вас таке, що… раптом, присівши у вільний час на лавку в парку чи деінде, ви втрачаєте зв'зок зі світом? Спочатку йде все добре: пташечки співають, сонечко уходить за обрій, а люди шкурляють тут і там, а ти, тим часом, попиваєш енергетик з АТБ. Навіть саме єство тобі каже, що ти чудово проводиш час, думаєш на різні теми, а потім…

Клац

…

Клац

І лиш одне в голові після – "Де я?". В якийсь, невідомий для тебе момент часу, наче все зникає. Робиться не таким, яким ти його знав і знаєш. Стає неправильним, наче намальоване маслом. Ти дивишся на обрій і ні на нічого інше. Для тебе зникає усе, окрім цієї жахливо намальованої картини, а звуки, які можливо і були до цього, віддаються лише ехом в твоїй голові, коли в реальності їх може вже й не бути.

…

І все. Одне питання майорить в голові, ти наче герой якогось кулуарного фільму поганої якості, та нуль емоції. Й ти не вважаєш, що це проблема… що це взагалі на щось впливає. Для тебе відсутнє будь-яке відчуття взагалі. Наче так і має бути. Наче лише на самоті та позбавившись усіх емоцій, можна справді його віднайти.

…

Після багатьох спроб відповісти, ти відповіді не знаходиш. Намагаючись на підсвідомому рівні відповісти країну, місто, дім та інше ти все ж розумієш, що то все… нереальне, чужде цьому місцю. Чужде тобі.
І коли ти не зможеш відповісти на це питання, знаходяться інші.
"Що я тут роблю?".
"Навіщо я це роблю?".
І саме головне питання, на яке, здавалося б, відповісти зможе кожна нормальна людина і також ти, але…
"Хто я?"
"Хто я? Що я тут роблю? Для чого? Навіщо"?
"У чому сенс?"

…

Ти прокидаєшся. Здавалося б, це десять хвилин, які ти витратив на одні посиденьки, але пройшло вже як дві години. Ти починаєш згадувати, вже з повернувшимися емоціями і тебе захвачує жах…

Але іноді… ти знову випадково повторюєш це, віднаходячи щастя в пустоті. В випадінні з реальності.